Фіни почали змінювати систему освіти 50 років тому. Не кидалися гаслами і не казали, що хочуть стати найкращими у світі. Рік, коли вони стали першими в рейтингу PISA (програма міжнародного оцінювання учнів — ред.), був також роком невдоволення станом освіти.
Нам розповіли, що зараз у Фінляндії гірші показники ВВП, ніж в інших європейських країн. Тому там починають нову реформу освіти, бо без змін у цій сфері не буде змін в економіці. Для них це взаємозалежні речі.
Водночас фіни не впевнені, що їм потрібне перше місце в освітніх рейтингах. У них взагалі немає цього прагнення. Це ми завжди звертаємо увагу на оцінки, складаємо рейтинги вчителів і шкіл.
У Фінляндії немає атестацій школи. Для чого? Щоб зовнішня система оцінила роботу педколективу? У них її оцінює сам педколектив.
У Фінляндії немає штучних рамок ні в учителя, ні в дитини. Погляньмо на дрібниці: діти ходять по школі босоніж, у шкарпетках або тапочках. Чоботи стоять не поруч правий з лівим рівнесенько, а аби-як. У класі на підлозі можуть лежати куртки, хоча в коридорі є для цього гачки. Хтось взагалі сидить у куртці, хтось з портфелем на плечах. Я не бачу, щоб у вчителя було бажання це виправити.
Або учні початкових класів виходять під час уроку на коридор. Їм у класі надто шумно і вони повернуться, коли виконають завдання. Стіни класів прозорі, тому вчитель бачить, як діти, що вийшли, працюють. Це свобода, яка не переходить у вседозволеність і невихованість. Свобода пересуватися, брати знання, які вважаєш потрібними. І довіра.
Якщо хтось з учнів не дописав контрольну, йому дозволять зробити це вдома. Якщо один учень вміє розв’язувати складні задачі, а другий ні, то наступного разу на контрольній той, хто вміє, отримає складні задачі, а той, хто ні, — легші. Але розв’яжуть задачі обоє. І обоє будуть молодці.
До четвертого класу дітям не ставлять оцінок.
З батьками вчителі спілкуються переважно через інтернет: для цього є спеціальний електронний кабінет.
Ми питали, за якої температури фінські діти не йдуть до школи. Фіни не зрозуміли запитання. У них немає такої температури. Батьки самі вирішують це питання.
А ще у Фінляндії дуже потужні профспілки. Там ніколи не було страйків освітян. Вчителя звільнити важко. Але щоб почати роботу, він проходить так звану інтернатуру — два роки практики. Директор відвідує не більше одного уроку одного вчителя на рік.
У класах до тридцяти учнів, але вони не сидять перед дошкою чітко один за одним. Зате є робота в командах, і рух. Старшокласники працюють за ноутбуками — десь приносять власні, десь купує школа.
У фінів немає кабінету трудового навчання. Натомість є кабінет домашньої економіки — тут вчаться планувати сімейний бюджет, вирішувати, що потрібно купити в магазині, а що зайве.
Що з цього може бути задіяно в Україні? Ми звикли до контролю в усіх сферах. Але нам не потрібно, щоб директор контролював конспекти уроку вчителя, а район — роботу директора.
Припинити робити рейтинги. Це, власне, й закладено в концепцію Нової української школи: у департаментів освіти зникне функція контролю і з’явиться функція аналітики і підтримки закладів. Ось як повинні працювати державні установи: відчепитися від вчителя і дати йому волю.
Коли я навчалась на педагога, мені формували рамки: має бути триєдина мета уроку: навчальна, розвивальна, виховна. Не зробила мету — не готова до уроку. У нас було на рівні рефлексів: заходжу в клас, одразу повертаюся до дітей і кажу: «Діти, доброго дня». І це вже стрес. От де ховається несвобода.
Тому вчителю теж необхідно себе вивільнити. Зрозуміти, що не потрібно розписувати триєдину мету уроку, що діти не обов’язково повинні весь урок сидіти за партами.
Щоправда, ми також не можемо брати щось з якоїсь моделі і сліпо переносити на свою. Потрібно продумувати, робити це тонко і мудро. Тому що освіта зачепить усе суспільство. Тільки тоді, коли першокласник не буде вигадувати, що в нього болить живіт, щоб не йти до школи, можемо говорити, що стало краще.
Вчитель більше не єдине джерело знань. Тому має запитати себе: «А хто я?». Мабуть, та людина, яка розкаже, де можна знайти інформацію, комунікатор, який навчить іншу людину бути людиною і підготує до життя.
Найлегше, коли розписані інструкції і кожен крок. А коли довіряють і кажуть — твори, але не нашкодь, — це дуже складно.
Джерело: https://osvitoria.media/opinions/finlyandiya-shkola-svobody/