Заслання, самота, солдатчина. Нічого. Нічого-Оренбург. Нічого - Косарал. Не скаржився. Мовчав. Не плакав ні від чого. Нічого, якось жив і якось не вмирав. Вернувся в Петербург, і ось у Петербурзі - після таких років такої самоти1 - Овацію таку йому зробили друзі! - І він не зміг іти. Він прихилився раптом до колони, Сльоза чомусь набігла до повік. Бо, знаєте...із каторги в салони... не зразу усміхнеться чоловік.
Ліна Костенко